Кошик порожній
Додання товару в кошик

Загублена в легендах

03.11.2014

Дні ще коротші, холодніші і похмуріші; вичерпавши останні запаси тепла і кольору, осінь, здається, неминуче згасає. І хоч з ким би і де б ми не були, немає, напевно, в цей час вина більш правдивого і актуального, аніж стара добра мадера, недарма ж двічі сонцем зігріта…

За 1000 кілометрів від Португалії і понад 600 - від Марокко, далеко в Атлантичному океані, острів Мадейра чи то загублений природою і часом, чи то захований, споконвіків існував осторонь перипетій цивілізації. Аж поки одного разу волею випадку на нього не натрапив Жуау Гонсалвеш (XVст.). То був знатний мореплавець, свого часу на війні йому поранили око (за що отримав прізвисько «Zarco», котре сьогодні інтерпретують по-різному: «блакитноокий», «одноокий», «косоокий» і т.д.), і тим не менше саме він був тією людиною на кораблі, яка відповідала за контроль горизонту. Лише уявіть, маючи головну ціль від Принца Генріха – пошук нових островів, та ще й у часи, коли моряки остерігалися допливти до кінця світу і впасти у прірву, за горизонтом стежить саме Зарку, зі своїм то лиш одним повноцінним оком. Як би там не було, напевно, тим своїм одним оком Жуау Гонсалвеш бачив краще, аніж дехто двома, адже саме йому довіряли, і саме він натрапив на «слід» Мадейри.

Увагу Зарку привернула дивна хмара серед океану, що зовсім не рухалась. Що там? Можна лише здогадуватись, які мрії і страхи оточили капітана Жуау, але, обміркувавши усе, він таки вирішив ризикнути, і дав команду пливти на зустріч невідомому. Як виявилось, то острівний туман вдавав із себе хмарину – мореплавці відкрили нову землю.

Мадейру майже повністю вкривали густі ліси(порт. madeira – ліс, дерево), дістатися у глиб острова було практично неможливо, тож Зорку з командою нічого ліпшого не вигадали, аніж «влаштувати пожежу». Сім років на пару з вогнем португальці намагалися підкорити Мадейру, і врешті таки добилися свого. Чимало лісу було винищено, але натомість з’явилося достатньо вільного простору з готовими, удобреними золою ґрунтами. Спочатку за наказом Генріха Мореплавця на острів завезли цукрову тростину, ну а згодом дійшла черга і до винограду.

Перевагу віддали Мальвазії, що особливо цінилася у ті часи. От тільки клімат Мадейри для цього сорту таки не найідеальніший: Атлантичний океан то дощем поливав, то вітром підбадьорював, і скільки б не гріло сонце, та до оптимальних кондицій все одно було далеко. Але особливої проблеми з цього ніхто не робив, адже цукру на острові було предостатньо, аби підправити вино за тогочасними смаками. Більше того, судноплавство тоді напрочуд активно розвивалося, а відтак, знаходячись на перехресті цілого ряду морських шляхів, острів Мадейра став просто таки незмінним місцем, де можна було поповнити запаси їжі, води та вина. Тож вино ще й як продавалася, успішно вирушаючи у різні кінці планети. До слова, аби мадера* добре переживала далекі подорожі, з часом у вино почали додавати трішки бренді або тростяного спирту.

*Прим. – На відміну від англійської, в українській і російській мовах написання острова і вина трішки відрізняються: острів – Мадейра, вино – мадера.

Справжня ж слава до вин із Мадейри прийшла згодом, коли виявилось, що на відміну від багатьох інших вин того періоду, мадері подорожі не те, що не шкодять, а й навіть на користь. За однією із легенд, одного разу партію вина із Мадейри мали доставити на замовлення португальському купцеві, котрий жив в Індії. І хоч судноплавство тоді прогресувало, та все таки відстань далека: потрібно було перетнути екватор, «обігнути» Африку і здолати немало випробувань. І вино таки успішно дісталося Індії, от тільки замовник до тих пір встиг померти. Довелося повертати діжки з мадерою назад на острів, а це знову довготривале плавання, знову Африка, екватор і т.д. Ніхто вже особливих ілюзій щодо цього вина не мав І дарма.

Загартована часом, сонцем, океанами і морями, мадера не просто не зіпсувалася, а і стала значно цікавішою, іншою, особливою. На острові активно заходилися шукати способів, як би то відтворити отримане випадково, утім, на початках нічого ліпшого придумати не змогли, аніж за першої зручної нагоди відправляти вино у далекі плавання - таким чином і досягали бажаних кондицій. І поки на Мадейрі з перемінними успіхами експериментували, світом вже ширились різноманітні чутки і легенди, мадеру тепер купували не просто за нагоди, поповнюючи запаси на острові – по мадеру пливли навмисне, мадеру замовляли і раді були бачити на багатьох «знатних» столах епохи.

Пізніше замість довготривалих подорожей португальці знайшли дещо менш пригодницький спосіб виробництва. Мадеру навчилися загартовувати у спеціальних печах(estufas). Якщо вино видалось не надто добрим, у піч його відправляли ненадовго, але розігрівали достатньо сильно, якщо ж йшлося про мадеру якіснішу - потрібно було більше часу за дещо нижчих температур. Найвидатніша і найякісніша мадера замість печей роками дозрівала на горищах. Як наслідок, в добрій мадері відчуватимуться легкі нюанси карамелі в післясмаку, в дешевій і менш якісній - ці відтінки будуть більш грубими і нав’язливими, що свідчить про надто високу температуру в estufas.

Окрім усього перерахованого, що мадера нажила в ході своєї історії, не потрібно забувати і про прописні винні істини. Сорт винограду, наприклад, неабияк впливатиме на стиль майбутньої мадери. Мальвазія (інколи називають Malmsey) дарує найбільш яскраві і насичені вина; мадера в основі якої сорт Буал – менш інтенсивна, але більш витончена; ще менш насиченою і солодкою буде мадера із Верделью, ну а сорт Серсіаль(він же Esgana Cao) оптимальніший для найбільш сухих стилів.

Усі традиції, стилі і сорти ледве не проковтнула історія після серії неприємностей середини XIX століття. Спочатку виноградники острова вкрив оїдіум, а трохи пізніше сюди дісталася і всюдисуща філоксера. То був справжній жах для місцевих виноробів, крах і грандіозний спад, від якого Мадейра не отямилась і до сьогодні. Звісно, виноградники частково відновили, були завезені гібриди американських і французьких лоз, робота над мадерою знову закипіла, але аж надто вже багато часу було втрачено - світ дуже встиг змінитися, у тому числі і в своїх смаках і пріоритетах.

В будь-якому разі, позитивно принаймні те, що мадера лишилася на винній карті світу. Так, пік популярності давно в минулому, але мешканці острова аж ніяк не бідують, адже крім усього іншого, Мадейра до сьогодні залишається одним із найцікавіших і найатмосферніших туристичних напрямків планети - доступний, правда, далеко не всім, в силу свого розташування. Натомість абсолютно доступним є вино із Мадейри, і в цьому сенсі мудрий споживач явно лишається у виграші. Адже, так, можливо в глобальних масштабах мадера і вважається старомодною, як, наприклад, і джаз в сучасному світі далеко не на піку популярності, і, скажімо, паперові книги все більше витісняють всілякі гаджети… А тим не менше, холодним листопадовим вечором із улюбленою книгою, під старий джаз і з бокалом мадери під рукою так смачно побути "старомодним"…

Автор: Сергій Шалайко

Статті по темі